Піфагор Самоський

Близько 569-475 років до нашої ери

Піфагор Самоський (лат. Pythagoras; бл. 569-475 рр. до н.е.) — старогрецький філософ і математик, релігійний та політичний діяч, творець релігійно-філософської школи піфагорійців.

Історичні дослідження датують появу Піфагора на світ приблизно 569 роком до нашої ери. Народився Піфагор на острові Самосі, біля узбережжя Малої Азії. Його батько Мнесарх із знатного, але збіднілого роду, був каменерізом. Згідно з легендою, Мнесарх звернувся до Піфії з приводу однієї дуже важливої для нього подорожі. Він отримав відповідь, що подорож буде успішною, а його дружина народить дитину, яка буде виділятися з-поміж усіх, хто жив коли-небудь, красою й мудрістю, і принесе людському роду дуже велику користь на всі часи. Після пророцтва Мнесарх дав своїй дружині нове ім’я — Піфаїда, а новонародженому — Піфагор, яке означає «той, про кого оголосила Піфія».

Батько дав Піфагору добру освіту, навчаючи його в найбільш знаменитих учителів того часу. Багато хто вважав, що він — син бога Аполлона. Після смерті батька Піфагор вирушає до Мілета, де його вчителями були Ферекід, Анаксімандр і Фалес. Саме за порадою Фалеса 20-річний Піфагор їде до Єгипту, щоб набратися мудрості і таємних знань у єгипетських жерців. Діоген і Порфирій пишуть, що Самоський тиран Полікрат забезпечив Піфагора рекомендаційним листом до фараона Амасіса, завдяки чому він був допущений до навчання і посвячений у таїнства, заборонені для інших чужинців. У Єгипті він прожив близько 22-х років і витримав немало випробувань, перш ніж жерці Мемфіса і Діосполіса відкрили йому «дивовижне чергування чисел, хитромудрі правила геометрії, науку про зорі, медицину».

За словами античних авторів, Піфагор зустрівся мало не з усіма відомими мудрецями тієї епохи — греками, персами, халдеями, єгиптянами, — ввібравши в себе все накопичене людством знання. У популярній літературі іноді приписують Піфагору Олімпійську перемогу в боксі, плутаючи Піфагора-філософа з його тезкою (Піфагором, сином Кратета з Самоса), який здобув свою перемогу на 48-х Іграх за 18 років до народження знаменитого філософа.

До вавилонських магів і халдеїв Піфагор потрапив вже проти своєї волі — як полонений перського царя Камбіза, котрий завоював на той час Єгипет. Там мандрівник прожив 12 років, перейнявши у халдеїв релігійні таїнства та математичні знання.

Переказують, що він побував і в Індії, де спілкувався з брахманами, від яких засвоїв не лише філософію, зокрема вчення про переселення душ, а й секрети вправ для тіла.

Повернувшись у Грецію на п’ятдесятому році життя, Піфагор оселився на півдні італійського півострова — у грецькій колонії Кротоні, де знайшов багато послідовників. Їх приваблювала не лише містична філософія, яку він переконливо викладав, але й приписуваний ним спосіб життя з елементами здорового аскетизму і суворої моралі. Піфагор проповідував моральне облагороджування неосвіченого народу, досягти якого можливо там, де влада належить касті мудрих і знаючих людей, і яким народ кориться в чомусь беззастережно, як діти батькам, а в іншому свідомо, підкоряючись моральному авторитету.

Учні Піфагора утворили свого роду релігійний орден — гетерію — прообраз майбутньої філософської школи. Це було братство посвячених, що складалося з касти відібраних однодумців, які буквально обожнювали свого вчителя — засновника ордена. Незабаром і в інших полісах південної Італії та Греції виникли піфагорійські гетерії, в яких поряд з науковими проблемами — математичними, філософськими, етичними — розглядалися релігійні й політичні.

Цей орден фактично прийшов у Кротоні до влади, однак через антіпіфагорейскі настрої наприкінці VI ст. до н.е. Піфагору довелося втекти в іншу грецьку колонію Метапонт, де він і помер близько 475 р. до н.е.

ФІЛОСОФСЬКЕ ТА РЕЛІГІЙНЕ ВЧЕННЯ

Вчення Піфагора варто розбити на дві складові: науковий підхід до пізнання світу і релігійно-містичний спосіб життя. Достеменно невідомі заслуги Піфагора в першій частині, оскільки йому пізніше приписували все, створене послідовниками в рамках школи пифагореизма. Друга частина превалює у вченні Піфагора, і саме вона залишилася в свідомості більшості античних авторів.

У збережених роботах Аристотель ніколи прямо не звертається безпосередньо до Піфагора, а лише до «так званих піфагорійців». У втрачених роботах (відомих за витягами) Аристотель розглядає Піфагора як засновника напіврелігійного культу, котрий забороняв їсти боби і мав золоте стегно, але не належав до когорти мислителів, попередників Аристотеля.

Платон ставився до Піфагора з найглибшою пошаною і повагою. Коли піфагорієць Філолай уперше опублікував три книги, де викладені основні положення піфагореїзму, Платон за порадою друзів негайно їх купив за великі гроші.

Діяльність Піфагора як релігійного новатора VI ст. до н.е. полягала у створенні таємного товариства, яке не лише ставило перед собою політичні цілі (через що піфагорійців розгромили в Кротоні), але, головним чином, звільнення душі шляхом морального та фізичного очищення за допомогою таємного вчення (містичне вчення про кругообіг переселень душі). За Піфагором, вічна душа переселяється з небес у тлінне тіло людини або тварини і зазнає ряд переселень, поки не заслужить права повернутися назад на небеса.

В акусматах (висловах) Піфагора містяться обрядові настанови: про кругообіг людських життів, поведінці, жертвоприношеннях, похованнях, харчуванні. Акусмати сформульовані лаконічно і доступно для розуміння будь-якої людини, в них містяться також постулати загальнолюдської моралі. Складніша філософія, в рамках якої розвивалася математика та інші науки, призначалася для «посвячених», тобто обраних людей, гідних володіти таємним знанням. Наукова складова вчення Піфагора розвивалася в V ст. до н.е. зусиллями його послідовників (Архіт з Тарента, Філолай з Кротона, Гіппас з Метапонта), але зійшла нанівець у IV ст. до н.е., у той час як містично-релігійна складова отримала свій розвиток і друге народження у вигляді неопіфагореїзму за часів Римської імперії.

Заслугою піфагорійців було висунення думки про кількісні закономірності розвитку світу, що сприяло розвитку математичних, фізичних, астрономічних і географічних знань. Як вчив Піфагор, в основі речей лежить число, пізнати світ — значить пізнати числа, що управляють ним. Вивчаючи числа, піфагорійці розробили числові відносини і знайшли їх у всіх областях людської діяльності. Числа і пропорції вивчалися з тим, щоб пізнати й описати душу людини, а пізнавши, керувати процесом переселення душ з кінцевою метою відправити душу в якийсь вищий божественний стан.

У якості критика Піфагора виступав його сучасник Геракліт: «Піфагор, Мнесарха син, займався збиранням відомостей більше всіх людей на світі і, понадергавши собі ці твори, видав за свою власну мудрість многознайство і шахрайство». За Діогеном Лаертським, у продовженні відомого вислову Геракліта — «Багатознання розуму не навчає…» — згадується серед інших і Піфагор: «…інакше воно навчило б Гесіода і Піфагора, а також Ксенофана і Гекатея».

НАУКОВІ ДОСЯГНЕННЯ

У сучасному світі Піфагор вважається великим математиком і космологом стародавності, однак ранні свідчення до III ст. до н.е. не згадують про такі його заслуги. Як пише Ямвліх про піфагорійців: «У них також був чудовий звичай приписувати все Піфагору і анітрохи не привласнювати собі слави першовідкривачів, окрім, можливо, декількох випадків».

Античні автори нашої ери віддають Піфагору авторство відомої теореми: квадрат гіпотенузи прямокутного трикутника дорівнює сумі квадратів катетів. Ця думка грунтується на відомостях Аполлодора-обчислювача і на віршованих рядках (джерело віршів не відоме):

«У день, коли Піфагор відкрив своє креслення знамените,

Славну він за нього жертву биками віддав».

Сучасні історики припускають, що Піфагор не доводив цю теорему, але міг передати грекам це знання, відоме у Вавилоні за 1000 років до Піфагора (згідно вавилонським глиняним табличкам із записами математичних рівнянь). І хоча сумнів в авторстві Піфагора існує, але вагомих аргументів, щоб це оскаржити, немає.

Аристотель зачіпає розвиток уявлень про космологію в роботі «Метафізика», проте вклад Піфагора в ній не озвучений. За Арістотелем космологічними теоріями займалися піфагорійці в середині V ст. до н.е., але, мабуть, не сам Піфагор. Піфагору приписують відкриття, що Земля має форму кулі, але те ж відкриття найбільш авторитетний автор в цьому питанні, Феофраст, віддає Парменіду. А згідно Діогену Лаертському, судження про кулястість Землі висловлював Анаксімандр Мілетський, у якого навчався Піфагор ще в юності.

Ти не менш, наукові заслуги школи піфагорійців у математиці і космології безперечні. За Арістотелем, істинними піфагорійцями були акусматики, послідовники релігійно-містичного вчення про переселення душ. Акусматики розглядали математику як вчення, що виходить не стільки від Піфагора, скільки від піфагорійца Гіппаса. У свою чергу математики-піфагорійці, на їхню думку, надихалися направляючим вченням Піфагора для поглибленого вивчення своєї науки.

ЦИТАТИ ПІФАГОРА

• Бог — це число чисел.
• Важко йти по життю декількома шляхами одночасно.
• Велика наука жити щасливо полягає в тому, щоб жити тільки в сьогоденні.
• Дві речі роблять людину богоподібним: життя для блага суспільства і правдивість.
• Для пізнання будь-якого народу намагайся перш за все вивчити його мову.
• Життя подібне видовищу; в ньому часто вельми погані люди займають найкращі місця.
• Законодавство має бути голосом розуму, а суддя — голосом закону.
• Звичка і з рабством примиряє.
• З двох осіб однакової сили сильніше той, хто правий.
• Людина, яка опинилася в полоні своїх пристрастей, вільною бути не може.
• Намагайся в першу чергу бути мудрим, а вченим — коли матимеш вільний час.
• Не ганяйся за щастям: воно завжди знаходиться у тобі самому.
• Нічому не дивуйся: здивування створило богів.
• Не ототожнюй знання з мудрістю.
• Не переймайся здобуттям великого знання: з усіх знань моральна наука, можливо, є найбільш потрібною, але їй не навчаються.
• Не роби нічого ганебного ні в присутності інших, ні таємно. Першим твоїм законом має бути повага до себе самого.
• Не суди про свою велич на основі величини своєї тіні при заході сонця.
• Обери найкраще, а звичка зробить його приємним і легким.
• Однаково небезпечно і божевільному вручати меч і безчесному владу.
• Під час гніву не потрібно ні говорити, ні діяти.
• Початок — половина цілого.
• Похибки свої намагайся не прикривати словами, але лікувати викриваннями.
• Речі існують, уподібнюючись числу. …Якби не було числа і його сутності, то ні для кого не існувало би нічого ясного ані в речах самих по собі, ані в їх відношеннях одної до іншої.
• Роби велике, не обіцяючи великого.
• Тільки невдячна людина здатна в очі хвалити, а позаочі злословити.
• Ти не можеш бути щасливий сам: щастя є справою двох.
• У суспільних відносинах своїх уникай робити ворогів із друзів; намагайся, навпаки, перетворювати своїх ворогів на друзів.
• Що б про тебе не думали, роби те, що вважаєш справедливим. Будь однаково байдужим і до осуду, і до похвали.
• Якщо запитають: що є давнішим від богів? — відповідайте: страх і надія.
• Якщо можеш бути орлом, не намагайся стати першим серед галок.
• Якщо не можеш мати відданого друга, будь сам собі другом.

Джерело