 |
| 24 серпня 1923 року - 30 січня 1982 року |
Віктор Михайлович Глушков — український вчений, піонер комп'ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни.
Народився Віктор Михайлович 24 серпня 1923 року у Ростові-на-Дону в сім’ї гірничого інженера Михайла Івановича Глушкова. Батько родом зі станиці Луганської, розташованої на кордоні між Україною й Росією, мати, Віра Йосипівна Босова, – зі станиці Каменської.
Читати майбутній вчений навчився рано, і першим його захопленням була наукова фантастика. Ще до школи перечитав романи Жуля Верна, Герберта Уеллса. У третьому класі його покликанням, здавалося, стала зоологія. Вікно у світ тварин відкрили чудові книги німецького зоолога та просвітителя Альфреда Брема. А втім, усе це були захоплення дитинства: зоологію невдовзі змінили геологія з мінералогією, потім, у п’ятому класі, – конструювання радіоприймачів, та ще й за власними схемами. Велику роль у розвиткові потягу до техніки, моделювання відіграли популярні журнали “Знання – сила”, “Техніка – молоді”. Саме в одному з них допитливий хлопчик побачив конструкцію електрогармати з трьома соленоїдами та пелюстками-тримачами, між якими затискався снаряд. Віктор зробив гармату за поданою схемою, але та діяла погано. І тоді юний конструктор винайшов і змайстрував власну систему керування польотом снаряда. Гармата вийшла набагато кращою від наведеної в журналі. “Це окрилило мене й наштовхнуло на думку зробити прицільний пристрій для визначення кута наведення гармати”, – зазначить він згодом в автобіографії. Надумав – і втілив, хоча й довелося поморочитися, з чого впертий винахідник зробив для себе належний висновок: “Я збагнув, що потрібні математичні знання. Математика необхідна була і для вирішення іншої проблеми – точного розрахунку сили тяги та динаміки польоту снаряда. Ці задачі розв’язуються методами диференціального та інтегрального обчислення, вимагають дуже тонкого розуміння фізики твердого тіла, магнетизму. То були перші задачі, які я сам собі поставив. Я вчився в п’ятому класі. Відтоді я привчив себе не просто гортати книгу і діставати знання невідомо для чого, а обов’язково під певну задачу. Коли ви просто читаєте книгу, то вам здається, що все зрозуміли. А насправді в голові майже нічого не відклалося. Коли читаєш під кутом зору, як це можна застосувати до своїх задач, тоді прочитане запам’ятовується на все життя. Такого способу навчання я дотримувався завжди”.
Цілком зрілий принцип! І Віктор узявся за власну освіту настільки ж серйозно, наскільки й ґрунтовно: перед шостим класом склав собі розгорнутий план занять впродовж літа, куди увійшли алгебра, геометрія, тригонометрія в обсязі середньої школи, основи диференціального обчислення й аналітичної геометрії. А через рік, наступного літа, він уже студіював математику за університетською програмою. Але до сфери його зацікавлень входила не тільки математика. Діставши виданий до революції п’ятитомний курс фізики професора О. Д. Хвольсона, десятикласник Віктор Глушков цілеспрямовано, послідовно опанував і його. У 1941 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 1 в місті Шахти і став студент ом Ростовського університету.
Але всі наміри і плани зламала і геть змела війна. Батько зі своїм гірничим технікумом, де він викладав, опинився в евакуації. Віктор із мамою не встигли й залишилися на окупованій гітлерівськими загарбниками території. Восени 1942 року Віру Йосипівну розстріляли за доносом, нібито вона була депутатом Шахтинської міськради. Віктору довелось боротися за існування в ту страшну годину й холодну зиму самотужки. Він вижив завдяки своєму характерові і наполегливості, звичці не пасувати перед обставинами, навіть найтяжчими і невблаганними, згубними для слабких натур.
Після визволення міста Шахти 14 лютого 1943 р. худий, у благенькій одежині юнак в окулярах (його не взяли до армії через поганий зір) міг порятувати свою зболену душу і виснажене тіло хіба лиш одним, що вмів і любив: навчанням. У 1944 році він подає документи на більш “практичний” з практичної точки зору теплотехнічний факультет Новочеркаського індустріального інституту й готується здобути фах інженера. Зразковий, можна сказати, ідеальний студент. З сесії в сесію всі іспити лише на п’ятірки. Крім програми, однак, з головою занурюється в науки фізико-математичного циклу. Так глибоко, що на четвертому курсі змушений був чесно сказати собі: теплотехніка не його покликання. І знову – характер! Щоб не втрачати часу, Віктор самостійно готується до ліквідації академічної різниці між інститутською та університетською програмами. 45 (!) іспитів склав він до Ростовського університету, і був зарахований на п’ятий курс. Нечувано! “Це був найгероїчніший період у моєму житті”, – згодом зазначить учений.
Університет закінчив із відзнакою. У двадцять вісім років – кандидат, у тридцять два – доктор фізико-математичних наук, у сорок – академік. Він обирає одну з найскладніших галузей математики – топологічну алгебру . На основі побудованої ним теорії локально бікомпактних груп він першим із математиків розв’язав узагальнену п’яту проблему Гілберта, що поставило його в один ряд з найвидатнішими математиками країни. “Я працював у найбільш абстрактних галузях, які тільки є в математиці. Переважна більшість математиків-професорів не зможуть навіть точно сформулювати те, що я довів”, – писав учений.
І раптом після такого блискучого успіху, – знову крутий поворот. Цього разу – до кібернетики. Тепер уже на все життя.
Кібернетика, що досліджувала загальні закономірності, принципи, методи перетворення інформації та управління складними системами, була наукою новою і молодою. Вирішальне значення в її становленні мало створення у 1945 – 1946 pp. перших електронних цифрових обчислювальних машин, адже саме обчислювальна техніка є основним технічним засобом реалізації її ідей. Офіційною датою народження кібернетики як науки вважають рік публікації книги американського вченого Норберта Вінера “Кібернетика” (1947 рік), який визначив її як “науку про управління та зв’язки у тварині й машині”.
Звісно, зовсім не випадково В. Глушков з його динамічною вдачею і гострим відчуттям потреб часу від 1957 року – директор Обчислювального центру АН УРСР. Колосальний обсяг знань, закладений ще в юності, вміння висувати нові ідеї і формулювати перспективну мету в поєднанні з величезним організаційним талантом, – усе це сприяло тому, що в 1962 році Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики Академії наук України.
Обчислювальна техніка, створена в Інституті кібернетики, характеризувалася оригінальністю ідей і принципів, засвідчуючи значущість української наукової школи. Роль В. Глушкова у цьому – першорядна. Під його керівництвом створені перша в країні ЕОМ “Дніпро”, серія ЕОМ “МІР” (машина інтегральних розрахунків) та багато інших, які пізніше випускалися серійно. Це був закономірний і заслужений успіх, з яким прийшло визнання, авторитет, нагороди, премії, звання. Віктор Глушков – віце-президент АН УРСР з 1962 p., Герой Соціалістичної праці (1969 p.), лауреат Ленінської премії (1964 p.), Державних премій СРСР (1968, 1977 pp.), Державної премії УРСР (1970 p.), Премії ім. С. О. Лебедєва АН УРСР (1979 p.), Премії ім. А. М. Крилова АН СРСР (1980 p.), нагороджений багатьма орденами і медалями. Так, усе було: і досягнення, і заслужена шана. Але вченого вабило й вело далі, у надскладне й іще незвідане. Насамперед, його цікавило найістотніше в науці про комп’ютери – теорія їх проектування.
У сімдесятих роках XX століття мало хто передбачав роль обчислювальної техніки в майбутньому. В. Глушков був винятком. Він зумів уявити перспективи застосування обчислювальної техніки і кібернетики в суспільстві. Вчений запропонував урядові створити Загальнодержавну автоматизовану систему управління економікою країни. Його задум випереджав час, бо обчислювальна техніка ще не досягла необхідного для реалізації такої ідеї. І справа не тільки у техніці, не було готовим суспільство. Проте робота над гігантською системою, безумовно, стимулювала б створення наукових і технічних основ для організації у нас інформаційної індустрії. Тієї, що так успішно тепер функціонує в Америці, Японії, країнах Заходу. Тієї індустрії, у розвитку якої ми, маючи всі передумови для оптимізму, майже безнадійно відстали, а наші сусіди кожного дня семимильними кроками йдуть далі.
В. Глушков з властивою йому послідовністю боровся за свої ідеї. Титанічної наснаги та витримки був цей чоловік. У 1975 році він публікує роботу “Макроекономічні моделі і принципи побудови загальнодержавної автоматизованої системи”. Він не полишає спроб довести, що його ідеї важливі для розвитку всього суспільства. Його нервова система, його мозок – у постійному перенапруженні. З’явились нестерпні головні болі. Невиліковно хворий, він пише оригінальну наукову роботу – “Теорія раку з позицій загальної теорії систем”. У ній вчений, використовуючи системний підхід, розглядає генетичні причини виникнення ракових клітин, формулює гіпотезу про імунні механізми боротьби організму зі злоякісними пухлинами, визначає оцінки деяких параметрів цих механізмів. Що це – передчуття? Передбачення? Вчений-математик вкотре сміливо ставить перед собою завдання й шукає її вирішення. Завдання, яке не могли вирішити спеціалісти-лікарі. Діагноз: пухлина довгастого мозку (астроцитома). Поставили його надто пізно.
30 січня 1982 року вченого не стало. Поховали Віктора Михайловича у Києві на Байковому кладовищі.
Джерела:
Немає коментарів:
Дописати коментар